Київський національний академічний театр оперети

Київський національний академічний театр оперети (Київська оперета) — оперетковий театр у Києві. Організовано у 1934 році як Державний театр музичної комедії УРСР, з 1966 року театр іменувався як Київський державний театр оперети, з 2004 року академічний, у 2009 році театру надано статус національного.

Театр розміщено у будівлі колишнього Троїцького народного дому, збудованого на початку ХХ-го століття на благочинні кошти.

Сучасна реконструкція театру проектувалася групою архітекторів Київського інституту Діпроміст під керівництвом лауреата Шевченківської премії Е. М. Бикова.

Адреса театру: вул. Велика Васильківська, 53/3, м. Київ-03150 (Україна).

Художній керівник театру з 2003 року — Богдан Струтинський, народний артист України.[2]

Головний балетмейстер театру з 2011 року — Прокопенко Вадим Валерійович, заслужений артист України. 1980—2010 років цю посаду займав Сегаль Олександр Наумович.

Головний диригент — в 1983—1990 роках — Литвиненко Святослав Іванович, народний артист України.

Головний концертмейстер — Опанасенко Олена Олександрівна, заслужена артистка України.

Головний хормейстер — Ярошенко Ігор Вікторович, заслужений діяч мистецтв України.

Диригент-постановник Мадараш Оксана Степанівна, заслужена артистка України.

Головний художник — Романченко Андрій Дмитрович.

З історії театру

Саме в приміщенні Троїцького народного дому М. К. Садовський у 1907 році заснував перший стаціонарний театр в Україні. На сцені теперішньої оперети працювали корифеї українського театру початку ХХ ст. — його тодішньою примою була М. К. Заньковецька, свою акторську діяльність у 1916 році розпочав Лесь Курбас.

У 1917 році сама будівля театру зіграла важливу історичну роль, тут зібралися представники київського гарнізону для координації і керування процесом українізації підрозділів армії. На зібранні було створено Український військовий клуб ім. Гетьмана Павла Полуботка та визначено головне завдання — формування української армії.[4]

За часів Української Народної Республіки, театр отримав іншу назву — Національний зразковий театр.[4]

Наприкінці 1920-х років у приміщенні був клуб металістів і спортивні зали. Лише 1934 року театр відновлено як Державний театр музичної комедії УРСР.

Першою виставою наново організованого Театру музичної комедії стала оперета «Продавець птахів» К. Целлера (прем’єра — 1 грудня 1935 року). Поряд з нею, в репертуарі театру були оперети «Летюча миша» Й. Штрауса, «Циганська любов» Ф. Легара, «Синя борода» Ж. Оффенбаха. 1938 року на сцені театру була вперше поставлена українська оперета — «Весілля в Малинівці» О. Рябова.

В роки Другої світової війни театр було евакуйовано до Казахстану. Протягом багатьох років існування театру в ньому працювали такі актори як В. Новинська, Г. Лойко, М. Блашук, Л. Пресман, Д. Пономаренко, К. Мамикіна, Д. Шевцов та багато інших. Серед перших режисерів театру — С. Каргальський, Б. Балабан, О. Барсегян. Довгий час головним диригентом театру був композитор та диригент Олексій Рябов — автор відомих українських оперет «Весілля в Малинівці» (1938 рік), «Сорочинська ярмарка» (1943 рік), «Червона калина» (1954 рік).

Троїцький народний будинок

Троїцький народний будинок Київського товариства грамотності (Київський державний академічний театр оперети), 1901—1902. Архітектор Г. Антоновський.

Діяло Київське товариство грамотності (1902—1908), очолюване педагогом громадсько-політичним діячем В. Науменком.

У діяльності товариства брали участь відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного та державного життя.

Розміщувалися:

Діяло правління Українського товариства «Просвіта» на пам’ять про Т. Г. Шевченка (1907—1910), голови: Б. Грінченко (1906—1909), С. Тимошенко (1909—1910).

Глядачеву залу народного будинку товариство здавало в оренду театральним колективам.

Тут виступала оперна група антрепренера М. Бородая (1902—1907, з перервами). 1907—1917 працював перший стаціонарний український професійний театр під керівництвом М. Садовського, який проживав у цьому будинку (1907—1920).

Тут працювали відомі діячі культури:

До ангажементу запрошувалися солісти київської опери Г. Внуковський, Ф. Павловський, У хорі співав майбутній народний артист СРСР І. Козловський (1918). З театром співпрацювали композитори М. Лисенко та К. Стеценко. На сцені Театру Миколи Садовського проводила репетиції трупа Леся Курбаса і розпочав вистави Молодий театр (1916—1917).

У вересні 1917 р. відбулося відкриття Українського національного театру (з 1919 р. — Народний театр). Театром керував актор, режисер, народний артист СРСР, Герой Праці П. Саксаганський (1918—1922).

З січня 1923 р. — Театр ім. М. Заньковецької, який в тому ж році виїхав з Києва.

У театрі працював Олімпійський комітет, який займався підготовкою і проведенням першої Олімпіади в Російській імперії (1913).

Діяло Товариство «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка» (1917—1918); керівники клубу — М. Міхновський, В. Павелко та інші.

Тимчасово працював Перший театр Української Радянської Республіки ім. Шевченка (травень-серпень 1919 р.).

З 1934 р. — Київський державний театр оперети (з 2004 р. — академічний).

В театрі працювали:

Меморіальні дошки:

  • в пам’ять зборів і мітингів демократичних організацій Києва 1905 р. (1947, замінена в 1979 р.);
  • в пам’ять утворення в 1905 р. перших профспілок робітників Києва (1925; скульп. Б. Кратко);
  • М. Садовському (1957; скульп. Е. Фрідман, арх. Д. Демидович);
  • О. Рябову (2007).

натисни MIXADVERT

Be the first to comment

Leave a Reply