Микола Лисенко – 8 заслуг гетьмана української музики перед народом України

Лисенко Микола Віталійович

Лисенко Микола Віталійович

Микола Лисенко – 8 заслуг гетьмана української музики перед народом України

Микола Віталійович Лисенко народився 22 березня 1842 року в селі Гриньки на території сучасної Полтавської області, помер від серцевого нападу 6 листопада 1912 року в Києві. Великий український композитор, диригент, піаніст, педагог, активний громадський діяч і збирач пісенного фольклору.

8 заслуг Миколи Лисенка перед українським народом.

1. Микола Лисенко – засновник і одночасно легенда і вершина української класичної музики, як Тарас Шевченко для української літератури.

Ім’я Миколи Лисенка в історії української культури тісно пов’язане з епохою, протягом якої відбувалося становлення української музики як професійного роду діяльності творчих людей. У більшості випадків Лисенко сприймається саме як композитор, але його внесок у розвиток українського театру і культурного освіти воістину величезний. У числі головних заслуг знакової для всієї України творчої людини можна назвати наступні:

  • як композитор Лисенко є засновником національної композиторської школи в Україні, його називають автором національної музичної мови;
  • в часи, коли українська мова навіть не вивчалася в школах, а патріотичні рухи були під суворою забороною імперської влади, Лисенко присвятив своє життя розвитку української культури;

  • мистецтво Лисенко використав які зброю для боротьби за пробудження національної самосвідомості рідного народу. Досягненню цієї мети він присвятив все своє життя, свій талант блискучого піаніста-віртуоза і хорового диригента, видатного педагога і безкомпромісного в боротьбі за Україну громадського діяча.

2. Найвіртуозніший піаніст України свого часу. Майстерність Лисенка вражала сучасників не тільки з числа співвітчизників. Іноземні критики давали виконанню маестро найвищу оцінку. Яскравим доказом високої майстерності володіння клавішами є складність фортепіанних творів, написаних композитором. Дивовижно мелодійні, продумані до дрібниць твори користуються незмінно високою популярністю не тільки на українській території.

3. Микола Лисенко – найвидатніший педагог української класичної музики. У 1904 році він відкрив двері своєї Музично-драматичного школи в Києві. Крім безпосередньо музичної освіти, у цьому навчальному закладі працювали відділення української та російської драми. Також в цій школі працював перший на всій території Російської імперії клас гри на народному інструменті. У навчальному закладі Лисенка педагоги викладали основи гри на бандурі (перший випуск учнів, незважаючи на труднощі в організації, відбувся у 1911 році).

Школа, відкрита композитором, потім виросла в Музично-драматургічний інститут, якому присвоєно ім’я Лисенка. Протягом часового проміжку з 1918 по 1934 рік цей навчальний заклад було провідним серед інших, де викладалися базисні основи творчості. Випускники Музично-драматургічного інституту стали засновниками українського мистецтва та авторами головних досягнень культури 20 століття.

4. “Музичний революціонер”, який випередив свій час. Його інновації нші корифеї європейської музики стали застосовувати лише через 10-20 років після їх появи у творах Лисенка.

Мистецтвознавці стверджують, що Микола Лисенко як піаніст-віртуоз не просто формував своєю творчістю основи музичного виконавства, а всіляко намагався вивести своїх слухачів «з хуторянської обстановки в найширший європейський світ». Написана майстром “Українська сюїта” викликала справжній фурор. До цього часу ніхто з композиторів не поєднував народну творчість і канонічні танцювальні форми.

В основі цього твору – елементи народної творчості, українські народні пісні. Але після шліхтування ювеліром-композитором кожна грань, всі до єдиної музичні інтонації засяяли неповторним світлом. Потім музиканти, оцінюючи твір, стверджували, що не можна назвати сюїту обробкою народної творчості, оскільки це повноцінне авторське музичне творіння.

5. Лисенко прославив українську національну музику в усьому світі. Його твори донині виконуються на оперних і театральних сценах багатьох країн. Опери, симфонії, рапсодії та інші його твори зберігають актуальність через багато років після життя композитора.

6. Лисенко – один з перших керівників “Українського клубу”, який відстоював українську незалежність (зрозуміло, в рамках царської Росії програмною вимогою клубу була автономія України) і демократизацію політичного життя. Він поклав власне життя на вівтар боротьби за відродження українського національного духу і свідомості. Одним з його найсильніших бажань було об’єднання нації з її подальшою боротьбою за право бути собою, вільно говорити рідною мовою і берегти власні традиції.

7. Лисенко зробив величезний внесок у етнографічну спадщину України, зібравши сотні зразків народної творчості (народних пісень, обрядів), які активно використовував у своїх музичних творах. Робота з хоровими колективами давала можливість збирати дані про народну творчість різних українських регіонів. У 1874 році він видав книгу з аналізом козацьких дум з репертуару відомого бандуриста Остапа Вересая.

8. Лисенко – один із засновників українського національного оперного театру в Києві. Знаменною подією в житті не лише композитора, а й усього українського мистецтва була спільна робота Лисенка та його троюрідного брата, драматурга Михайла Старицького над оперетою “Ніч перед Різдвом” за мотивами твору Гоголя. Вперше цей твір на сцені Київського міського театру було виконано аматорським театральним гуртком 24 січня 1874 року. Саме цей день вписаний в історію українського мистецтва як дата народження оперного театру в Україні.

До складу організаційного комітету, який займався постановкою оперети, увійшли знакові для України особистості – Михайло Драгоманов, Павло Чубинський, Федір Вовк, сім’я Ліндфорсів та інші особи. У Києві, що перебував під імперською владою, вони відкрито задекларували власну чітку проукраїнську позицію.

Декорації, створені для постановки, повторювали інтер’єр української сільської хати. Перед очима глядачів, на одній з балок, що підтримують дах, була вирізана дата знищення Запорізької Січі царськими військами. Не менш важливо і те, що сама прем’єра відбулася рівно через 200 років після трагічної для України події. Після цієї постановки і до кінця життя за Миколою Віталійовичем уважно спостерігало невсипуще око царських поліцаїв.

Можна з упевненістю сказати, що одним з найбільш переконливих свідчень визнання Миколи Віталійовича генієм і героєм українського народу є не тільки пам’ять про нього в серцях вдячних нащадків, а й виконання його творів як національних гімнів.

Лисенко є автором музики 2 творів, без яких неможливо собі уявити українську націю, ці пісні затверджують духовну велич окремої людини і всього народу. Композитор створив музику, на яку покладені слова найвідомішого твору Івана Франка “Вічний революціонер”. Протягом досить тривалого часу після написання абсолютно безпідставно це творіння використовувалося в цілях пропаганди радянською владою, хоча прославляє насправді революцію духовну і не має нічого спільного з комуністичним переворотом.

Ще одним знаменитим творінням композитора є музика до вірша Олександра Кониського “Молитва за Україну”, більше відомого як духовний гімн України “Боже, Великий, Єдиний”. У 1992 році цей твір офіційно отримало статус гімна української православної церкви Київського патріархату. Наприкінці 20 століття пісня сприймалася як другий державний гімн незалежної України.

Одним тільки написанням музичних творів життєвий шлях Лисенка не обмежується. Величезну увага він приділяв розвитку вокального мистецтва. Саме Микола Віталійович є засновником професійної творчої освіти в Україні.

Творчий шлях Лисенка досить часто називають продовженням подвигу Тараса Шевченка. Починаючи зі студентських років, одним з основних напрямків його діяльності було збереження для нащадків культурної спадщини Шевченка. Незабутньому Кобзарю Лисенко присвятив ряд своїх творів, деяка частина творчості поета, покладена на музику композитором, потім зайняла гідне місце в культурній спадщині української нації.

Відомо, що він брав безпосередню участь в організації перепоховання Тараса Шевченка, цей факт отримав документальне підтвердження тільки у 21 столітті . Але не тільки в цьому простежується участь Лисенка у долі найвідомішого українського поета – культурно-просвітницьку роботу, якою за життя займався Шевченко, Лисенко продовжив і розвинув.

Віддаючи данину пам’яті Тарасу Шевченку, Лисенко став засновником нової концертної форми – змішаного концерту. У рамках цих заходів, які організовувалися щорічно з 1862 року, композитор виступав як піаніст і хоровий диригент. У програму концерту включалися не тільки його обробки фольклору і власні твори, а й творчість інших авторів, присвячена Шевченку, вірші великого поета і фрагменти театральних постановок за його творами. Після багатьох років подібні концерти глядача вже здивувати не можуть, але початок ця форма бере з Шевченкіани, яка організовувалася Лисенком.

Творчість Миколи Лисенка як невід’ємна частина української культури.

Дослідники творчості композитора констатують, що він звертався до творів Шевченка близько 100 разів. У творах Лисенка присутня інтерпретація їх як у вигляді сольного виконання, так і в більш монументальних формах – вокальні сцени або навіть кантати, хори з музичним оформленням або акапельні, вокальні ансамблі. Примітно, що деякі твори з “Музики до Кобзаря” Лисенка через короткий час після створення отримували вічне життя, ставали народними піснями.

Творчість Шевченка стало для композитора альфою і омегою. Написану на прохання львівського об’єднання “Просвіта” музику до “Заповіту” Лисенко називав своїм першим твором. Буквально напередодні дня смерті написав композитор хор “Боже, нашими ушима чули твою славу” на текст шевченківського 43 “Псалма Давида”.

Крім 3 кантат і 18 хорів на вірші Шевченка, вокально-хорова частина творчої спадщини Лисенка включає також 12 оригінальних хорових творів на тексти українських поетів. Слід зазначити, що в числі 12 хорів є 2 твори, також присвячених Шевченку, – “Жалібний марш” на слова Лесі Українки та кантата “До 50-х роковин смерти Т. Шевченка”, приурочені до річниці смерті геніального поета.

За 70 років життя Лисенко написав 11 опер, крім того, у співавторстві з театральними колективами – зачинателями українського театрального мистецтва створив музичне оформлення ще для 10 постановок. Історії створення опер композитора дуже різні, деякі з них, на думку музичних критиків, не можна вважати елементами творчості Лисенка. Приміром, “Андрішіада” є поєднанням популярних мелодій з інших класичних опер, своєрідним “капусником”. У створенні композитором “Наталки-Полтавки” критики сумніваються, оскільки рукописна партитура з автографом Лисенка не знайдена.

Не любив Лисенко писати твори на духовну тематику. Музичні критики стверджують, що причина небажання композитора творити в цьому жанрі пояснюється прагненням уникнути необхідності писати музику до слів російською мовою, чого композитор не робив принципово. Незважаючи на невелику чисельність творів, створених Лисенком в духовному жанрі, це твори воістину шедевральні. Приміром, популярною церковною піснею є його хоровий концерт “Куди піду від лиця твого, Господи?”, Який виконується не тільки в Україні, а й представниками діаспори за кордоном.

У хорових творах і роботі диригента, на думку експертів, Лисенко досяг небачених для свого часу висот майстерності. Його твір “Туман хвилями лягає” (фрагмент опери ”Утоплена”) і через багато десятиліть після написання вважається перлиною хорової творчості. Відомими хоровими диригентами стали й учні композитора – Олександр Кошиць, Кирило Стеценко та Яків Яциневич.

Оперу ”Тарас Бульба”, яку створював протягом 35 років, у постановці Лисенко так і не побачив, хоча Петро Ілліч Чайковський пропонував задіяти свої зв’язки і домогтися постановки твору на Московській сцені. Михайло Старицький припускав потім, що причиною відмови було те, що композитор не хотів представляти своє дітище публіці на нерідній мові.

Слід зазначити, що від класичного гоголівського сюжету в своїй опері Лисенко відійшов. Особу Тараса він подав у першу чергу як козака-патріота, сильного і стійкого. Одна з головних сюжетних ліній твору зав’язана навколо конфлікту між синами козака Остапом та Андрієм, проблеми їх національної самоідентифікації.

Син композитора згадував, що Микола Віталійович вважав себе людиною непрактичною, з повною відсутністю адміністративної жилки. Але це не завадило Лисенку зібрати навколо себе кращих педагогів свого часу в школі, де навчалися переважно діти бідняків і людей середнього достатку. Дотації на навчання не виділялися, іноді для виплати зарплат вчителям композитор змушений був влазити в борги. Через досить короткий час у школі були зібрані талановиті учні з усієї України, які продовжили справу життя маестро.

В останні роки свого життя композитор очолював першу легальну українську громадсько-політичну організацію “Київський український клуб”. У 1906 році він створив “Об’єднаний комітет зі спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку”, на адресу якого надходили благодійні пожертвування з Австралії, Канади, США та європейських країн. Останньою громадською акцією в діяльності Лисенка було святкування 50-ї річниці смерті Шевченка.

Внаслідок утисків з боку царського режиму заходи вимушено перенесені з Києва до Москви. У результаті в поліції з’явилася справа про закриття Київського українського клубу і “притягнення ради старійшин на чолі з учителем музики Миколою Лисенком до відповідальності за антиурядову діяльність”. Через 4 дні після порушення кримінальної справи композитор помирає від серцевого нападу.

Головний сенс музично-просвітницької діяльності Лисенка полягав у тому, що робота з хорами давала можливість їздити по всій країні і збирати до складу хору особливих у багатьох відношеннях людей. Починаючи зі створеного композитором у 1862 році хору студентів Київського університету, все життя він збирав в хорах “не просто басів або тенорів, а в першу чергу свідомих українців”.

У поліцейських донесеннях шпигуни повідомляли, що Лисенко керує не хором, а “кружком, найбільш шкідливим в політичному відношенні”. Саме таке абсурдне звинувачення свого часу стало причиною припинення діяльності Хорового об’єднання, заснованого композитором в 1871-1872 рр. Але ні тільки у власному хорі він збирав людей, в яких бачив потенціал для подальшого відродження української нації.

Навколо національної ідеї він активно об’єднував творчу молодь усюди, де тільки була можливість це зробити. Місцем такого збору інтелігентів-патріотів було і Київське літературно-артистичне товариство, створене в 1895 році нібито як форпост російської культури. З часом первісний характер члени об’єднання змінили на власний розсуд, перетворивши організацію в центр пропаганди української ідеї та національної культури, що і стало причиною закриття її у 1905 році.

З легкої руки маестро виник також гурток “Молода література”, більш відомий українській громадськості, як “Плеяда молодих українських літераторів”. З цього “гнізда” вилетіли у великий світ Леся Українка, Людмила Старицька-Черняхівська, Максим Славинський, Володимир Самійленко, Сергій Єфремов та багато інших літераторів та громадських діячів початку 20 століття.

Цікаві факти про Миколу Лисенка.

  • Композитор належить до відомого козацько-старшинського роду. Предок його відомий історії, як соратник Максима Кривоноса Вовгура Лис. Дворянські та майнові права ватажок повстання отримав від гетьмана Дем’яна Многогрішного. Про предка композитора розповідали, що він з невеликим загоном козаків міг протистояти набігу турецької орди, володів силою вовка і хитрістю лисиці;
  • ріс майбутній просвітитель і музикант, як звичайна дворянська дитина, – в оточенні оксамиту і мереживних тканин. Перші уроки музыки получив від матери, яка раніше навчалася у Смольному шнституті благородних дівиць у Петербурзі. З дитинства хлопчик вчив 7 мов, в першу чергу французьку;
  • талант сына мати розгледіла ще в ранньому віці, у 5 рокі він вже навчався грі на фортепиано, а у 9 років батько до дня народження маленького Миколи видав у друкованому вигляді його перший композиторський твір – стилізовану польку;
  • після скасування кріпацтва батьки композитора стали банкротами, на навчання Лысенко заробляв самостійно, працюючи мировым посередником у суді;
  • за все своє життя великого капіталу музикант не зібрав. Композиторська діяльність прибутку не приносила, заробляв Лисенко викладанням, яке в поєднанні з громадською роботою займало весь його час. Писав композитор переважно вночі;
  • знайомство з творчістю Шевченка майбутнього композитора відбулося у 14-річному віці. Влітку він разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким гостював у дідуся, де молоді люди знайшли заборонену збірку віршів Кобзаря. Прочитані твори справили на братів незабутнє враження. Мистецтвознавці впевнені, що саме ця подія допомогла Лисенку визначити власне призначення в житті;

  • все життя композитор прожив на квартирах, які знімав. Кошти, зібрані друзями в 1903 році для покупки житла під час святкування 35-річчя його творчої діяльності, витратив на відкриття школи;
  • похорон Лисенка історики називають першою демонстрацією української самосвідомості. До Києва для участі у церемонії поховання приїхали люди з усіх куточків України. Згідно з історичними даними, приїхало до Києва на похорон маестро від 30 до 100 000 людей. Нинішній бульвар Шевченка був повністю забитий людьми, навіть на дахах і на деревах сиділи бажаючі попрощатися з українським генієм. Після похорону царські поліцаї масово знищували відзняті на церемонії фото- та відеоматеріали;

  • добре відомі українському суспільству нащадки Миколи Лисенка. Зараз Державним академічним естрадно-симфонічним оркестром керує правнук композитора, протодиякон і тезка знаменитого предка Микола Лисенко.

Біографія Миколи Лисенка.

  • 1855 рік – початок навчання в привілейованому навчальному закладі – 2 гімназії у Харкові, заняття фортепіано, придбання слави піаніста. Закінчив гімназію у 1859 році зі срібною медаллю;
  • 1864 рік – закінчив фізико-математичний факультет ”по розряду природничих наук”,
  • 1865 рік – отримав ступінь кандидата природознавства;
  • в 1867 році їде на навчання до консерваторії Лейпцига. Там знайомиться з європейськими традиціями музичної педагогіки, які потім хотів відтворити в Києві;
  • жовтень 1868 року – видання першого випуску обробок українських народних пісень, адаптованих для голосу з фортепіанним акомпанементом;
  • 1869-1874 рік – займається творчістю, викладанням і громадською діяльністю в Києві;
  • 1874-1876 рік – для підвищення майстерності у симфонічному інструментуванні навчається в консерваторії Петербурга у класі Римського-Корсакова;

  • після повернення до Києва займається активною концертною діяльністю, після видання Енського указу українські пісні його хори виконують на іноземних мовах;
  • у 1878 році займає посаду викладача гри на фортепіано в Інституті благородних дівиць. У 1880 році починається період особливо високої активності у творчій діяльності;
  • у 1905 році Лисенко засновує хорове товариство “Боян”, у 1908 очолює “Український клуб»”, не припиняє активної громадської діяльності, навіть незважаючи на утиски з боку царського режиму;

  • у 1912 році стало ясно, що багаторічний напружений робочий ритм негативно вплинув на здоров’я композитора. За 4 дні після порушення проти нього кримінальної справи за “антиурядову діяльність” Лисенко помирає від несподіваного серцевого нападу.

Увічнення пам’яті Миколи Лисенка.

  • 14 вересня 1913 року в Полтаві видана повна біографія композитора;
  • ім’я Миколи Лисенка носять відомі в Україні закладу мистецтва та освітньої галузі – Національна музична академія у Львові, Академічний оперний театр в Харкові, колонний зал Національної філармонії, спеціалізована музична школа в Києві, Державне музичне училище у Полтаві;
  • на честь Лисенка названо провідний український камерний колектив – струнний квартет, вулиці у Києві та Львові;
  • 29 грудня 1965 пам’ятник композитору відкрито біля Національної опери України на Театральній площі;
  • у селі Гриньки також встановлено пам’ятник Лисенку;
  • у 1986 році історико-біографічний фільм “І в звуках пам’ять відгукнеться…”, присвячений сторінкам з життя композитора, знято на кіностудії Олександра Довженка;
  • у 1992 році на честь 150-річчя з дня народження Лисенка “Укрпошта” випустила марку і конверт з його зображенням;
  • у 2002 році Національний банк України випустив ювілейну монету номіналом в 2 гривні на честь Лисенка. На реверсі зображено портрет композитора, на аверсі – фрагмент нотного тексту “Молитва за Україну”;
  • щорічно українським музикантам присуджується Премія імені Лисенка, періодично в українській столиці проводиться Міжнародний конкурс імені великого маестро;
  • за адресою Саксаганського 95 у Києві, де композитор жив у 1898-1912 роках, створений Будинок-музей Миколи Лисенка.

Микола Лисенко в соціальних мережах.

У соціальній мережі “Вконтакте” створена група, присвячена творчості Миколи Лисенка.

У Facebook спільнот, присвячених українському композитору, не виявлено.

На безкоштовному відеохостингу Youtube розміщено багато документальних фільмів про діяльність великого композитора:

Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Миколу Лисенка в пошуковій системі?

Як видно з фото, користувачі пошукової системи Яндекс у листопаді 2015 року цікавилися запитом “Микола Лисенко” 24 рази.

А за іншим графіком можна простежити, як змінювався інтерес користувачів Яндекса до запиту “Микола Лисенко” за останні два роки:-http://heroes.profi-forex.org/ua/lisenko-mikola-vitalijovich

  • найвищий інтерес до даного запиту був зафіксований у вересні 2014 року (6120 запитів);

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *