стан людей, що голосують самі проти себе

НЕАДЕКВАТНІСТЬ

Так можна визначити стан людей, що голосують самі проти себе. І на президентських, і на парламентських виборах. Вибираючи найнебезпечнішу із усіх можливих альтернатив – космополітичну українофобську владу, до того ж абсолютно фахово непідготовлену до державної роботи.

Чому так сталося? – Є дві відповіді на це питання. Перша, людям остогидла олігархічна система влади. Коли, хто б не приходив до влади, основним залишається те саме – кримінальне збагачення через розкрадання бюджету і решток національного майна. Образи Кучми, Януковича, Ющенка, Порошенка, як зміїні кільця, звились у масовій свідомості в один образ ненаситної п’явки, що прилипла до народного тіла і прагне лише одного: пити кров. І тут вже не важливо, що Ющенко, наприклад, не став олігархом, – важливо, що при ньому товстішали його «любі друзі». Усе було одне і те саме, з року в рік, з десятиліття в десятиліття.

Велику кількість голосів, відданих за Зеленського на президентських виборах, пояснювали їх протестністю. На парламентських виборах за «Слугу народу» проголосувала майже половина виборців. Це був уже «свідомий» політичний вибір. Звісно, антисистемний і антиолігархічний, але за конкретного політичного суб’єкта, що як удав, гіпнотично скував волю капловухого кролика.

Причина масової психологічної неадекватності українців, які проголосували за людей, що відверто їх зневажають і бачать лише в ролі «лохів» для наживи, знаходиться не в сьогоднішньому, а у вчорашньому дні. У витісненому в колективне підсвідоме комплексі насилля над ними. До речі, одного із найжорстокіших в усій історії людства.

Пережите насилля завжди радикально деформує поведінкову систему людей. Щоб бути об’єктивними, давайте спочатку для прикладу візьмемо далеку від нас як ментально, так і географічно Швецію. І на її прикладі пояснимо суть справи. Більшість освічених читачів хоч раз у житті та чули термін «Стокгольмський синдром». Він розповідає, як бранці терористів у Стокгольмі в серпні 1973 року ототожнили себе із викрадачами, стали сприймати їх цілі та цінності як свої. І не лише під дулами автоматів, але й після їх звільнення. Жертва солідаризувалася із ґвалтівником.

Мотором цих змін став «інстинкт самозбереження», який в момент реальної загрози життю індивіда, щоб вижити інстинктивно адаптується до суб’єкта насилля. Це настільки глибокий і травмуючий психіку процес, що нові вимушено прийняті ідеї закріплюються і починають жертвою сприйматися як справжні. Стокгольмські заручники навіть після їхнього звільнення продовжували із запалом виправдовувати терористів.

Голодомор 1932-33 років завдав українському народові не лише непоправні демографічні втрати, але й радикально деформував його світогляд, Згодом ця травма колективної психіки була закріплена політикою тотальної русифікації; трансформувавшись у прагнення частини суспільства будь-що уподібнитись до убивць. Цей стан ще можна описати одним словом: безпам’ятство.

Через 70 років після Голодомору видатний американо-український вчений Дж.-Е.Мейс в статті «Ваші мертві вибрали мене…» («День» – 12.02.2003р.) назвав подібний стан «постгеноцидним суспільством». Соціально-психологічним станом, коли нація втрачає консенсус щодо власної національної ідентичності, історії і культурних цінностей.

Подібних спільнотам нерідко властива неадекватна оцінка реальності і хибне цілепокладання.

Другою причиною подібної політичної патології, – обрання на виборах найгіршої із можливих для себе альтернатив, – стало некритичне прийняття глобальних цінностей і цілей. Своєрідна «підліткова» нездатність їх розрізняти на прийнятні і не прийнятні, вигідні і шкідливі. Бачення західної цивілізації як одноманітної, неподільної цільності. Цей пізнавальний дефект породжений, з одного боку, незжитим комуністичним комплексом «тотальності», а з іншого, свідомим введенням в оману наївного «совка» «просвітницькою» політикою різноманітних глобалістських фондів. Які систематично видавали винятково ліберально-космополітичну літературу. Свідомість молодих людей опинилася під потужним пресом антинаціональних смислів та концепцій.

Але основний удар був нанесений на рівні масового сприйняття ліберальних цінностей. Інструментом тут стала освіта, кіно, телебачення, масова література. З їхнім гіпертрофованим акцентуванням на правах людини і замовчуванням її обов’язків. Пропагандою вседозволеності і критикою моральних обмежень. Усе це, наклавшись на свідомість пост-геноцидної нації, сформувало поголовно торжествуючого денаціоналізованого Інфанта. Який хоче всього – зараз і тут, але ні за що не хоче боротись. Такого собі рукотворного Ґолема. Штучної людини, створеної, за єврейськими легендами, одним безумним празьким рабіном для власного користування.

Правда, для середньостатистичного зеленофіла, що голосував за «свого в дошку» «слугу народу», який зобов’язаний йому все і негайно дати, чекає гірке розчарування. Лібертаріанство, як майже офіційно оголошена ідеологія нової влади, орієнтується не на патерналізм, а на його історичну альтернативу – вовчий закон «соціального виживання». За ним процвітати мають сильніші, конкурентоздатніші, а слабші, як відпрацьований матеріал, повинні піти в «утиль», зметені із шляху глобальної цивілізації. Простіше кажучи: не можеш вижити – здохни.

Розчарування в сьогоднішніх кумирах буде глибоким і всеохопним. Згодом прийде, як любив висловлюватись Фрідріх Ніцше, моторошний гість – НЕНАВИСТЬ. І не тому, що хтось буде свідомо розпалювати це почуття, а через те, що подібний тип людей по-іншому оцінювати не вміє. Що створили, те мають і пожати.

ВИСНОВОК

Криза, що неухильно насувається на нас, загрожує не лише нині правлячій верстві, але усій нації. За усіх обставин не забуваймо – ми перебуваємо в стані гібридної війни з «русскім міром». Війни, яка в будь-який момент може перерости в повномасштабну. Тому про порятунок необхідно думати вже сьогодні. Зрозуміло, що світогляд такої великої кількості денаціоналізованих мас людей швидко змінити не вдасться. Їх неможливо в один момент переробити їх у свідомих громадян. Це завжди інертна маса, що рефлексує на зовнішні подразники. Подібний тип людей можна лише вести, як Мойсей вів євреїв у Землю Обітовану. А для цього потрібно, щоб якісно змінилась, зорганізувалась меншість – ті 26% виборців, що проголосували у другому президентському турі за Україну. Необхідний Новий Український Провід. Організований на нових началах: Жертовності, Дієвості, Відповідальності.

Якщо свідомі українці, що сьогодні знаходяться у різних партіях, або безпартійні, не зроблять моральне зусилля і не піднімуться над власними справами, не об’єднаються в одну масову національно-демократичну організацію (разом із націоналістами і націонал-лібералами), то завтра нас чекатимуть важкі часи. Нація, що не здатна відповідати на історичні виклики – приречена.

Олександр Ткачук

натисни MIXADVERT

Be the first to comment

Leave a Reply