раніше ми обирали між двома концептами, то тепер маємо три

До 2014 року кожні вибори в Україні були зіткненням двох світоглядно-електоральних наративів. Боролися два світи: державницько-прозахідний проти рабсько-пролетарського. Партія регіонів, комуністи та їхні сателіти «купували» свого виборця робочими місцями і дешевим їдлом. Партії протилежного табору обіцяли своїм прихильникам незалежну Державу і рух України на Захід. Це протиборство тривало від виборів до виборів. Виникали нові партії і політики, але формула протистояння двох політичних наративів в Україні залишалася незмінною. Чорновіл проти Кравчука, Кравчук проти Кучми, Кучма проти Симоненка, Ющенко проти Януковича, Тимошенко проти Януковича, Об‘єднана опозиція «Батьківщина»+УДАР+«Свобода» проти Партії регіонів+КПУ.

На п’ятому році війни у нас бореться не два, а три наративи. Рабсько-пролетарський трансформувався у дві течії. Одна з них – це залишки тих таки «регіоналів», які разом з «миром» обіцяють все ту ж роботу і миску баланди. Компартію заборонили. Зате на їхнє місце прийшли популісти у вишиванках. Пригадуєте, як не раз говорили, що нам треба комуністів, але своїх – синьо-жовтих. Ось вони. «Батьківщина», РПЛ та інші капліни. Вони стали ось цими комуністами у шароварах. Разом з колишніми «регіоналами» генерують рабсько-пролетарський і антизахідний дискурс.

Отже, якщо раніше ми обирали між двома концептами, то тепер маємо три: 1) державницько-прозахідний; 2) рабсько-пролетарський у вишиканках; 3) рабсько-пролетарський у російських барвах. Дуже умовно частки послідовників цих трьох наративів серед українців складають 50, 30 і 20% відповідно.

Нічого хорошого в цьому немає. Якби все було так, як мало би бути у воюючій країні, то комуністам у вишиванках місця б не було. Державники мали б переважати проросійських рабів-пролетарів 80 на 20. Натомість, напередодні виборів маємо складнішу картину. І причин цьому кілька. Помилки чинного Президента, робота кремлівської пропаганди на нашій території, безвідповідальність деяких українських політиків, які прогнулися під кон’юнктуру, і з державників перетворилися на махрових соціал-популістів. Хай навіть у вишиванках.

Ситуація варта уваги і потребує корекції. Нас явно кудись не туди занесло. Війна – не кращий час для соціального популізму. Водночас, треба додати. Якби влада діяла так, як їй належало б за цих обставин, цей соціальний популізм не мав би жодних шансів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *