Юрій Андрухович: Сезонні відхилення

“Якщо “філософією” інших країн стало “не впускати чужих”, то в українському випадку нею виявилося “не випускати своїх”, – Юрій Андрухович, спеціально для DW.

рубо кажучи, якщо “філософією” інших країн стало “не впускати чужих”, то в українському випадку нею виявилося “не випускати своїх“. За всієї дикості й архаїчності обох підходів, перший таки здається мені хоч якось умотивованішим і, головне – до власних громадян ласкавішим.

 

Що ж до другого, “питомо українського”, то я навіть і не брався б угадувати, що за ним стоїть. Генетичне відлуння кріпосного права? Глибинна ностальґія за всім радянським, із “залізною завісою” та виїзними візами включно? Геніальні у своїй простоті економічні розрахунки, з яких випливає, що не випущені з країни заробітчани так і кинуться піднімати з руїн вітчизняне господарство? Чи, може, в такий спосіб реалізують передвиборну обіцянку президента “Я поверну наших людей додому”? Але ж він точно не казав “Я їх поверну й більше не випущу”! Бо якби він казав таке, то хотів би я бачити його славнозвісні 73 відсотки.

Гаразд, до президента запитань усе ж ніяких: він, як уже стало відомо його виборцям, людина хоч і недосвідчена, та все одно хороша. Molto simpatico, як свого часу пояснювали свій вибір італійці, вкотре голосуючи за Берлусконі.

Однак у цього недосвідченого й хорошого президента в прем’єрах же ходить фантастично успішний менеджер і ледь не права рука найбагатшого олігарха! Невже це йому спало на думку блокувати виліт чартерів із леґально працевлаштованими за кордоном громадянами на борту? Ми, прозоро натякав прем’єр закордонним роботодавцям, могли б їх і випустити, але про це раджу домовлятися з нами. У них є уряд – це ми. З нами й домовляйтеся. Люди вони, що не кажіть, підневільні, наші, багато в чому безпорадні. Як таких випускати?

 

Прем’єр дозволяє собі деяку різкуватість і навіть, що тривожніше – деякий конституційний нігілізм, бо його найголовніше завдання – виглядати погано в порівнянні з президентом. От він це завдання й виконує.

Президент же тим часом телефонує з фінським колегою, й виявляється, що домовитися справді можна! Але, як усяку хорошу людину, президента не може не турбувати “безпека українців у зв’язку з пандемією”. Крім того, він палко відстоює “виведення з тіні процесу трудової міграції” та “встановлення чітких і прозорих рамок”. Його тішать “легальні контракти на понад три місяці” та – ось вона, печать пандемії! – “комфортне проходження карантину”. Саме так – комфортне. В уяві постають якщо й не п’ятизіркові спа-готелі, то водночас і не глухі застінки якихось відстійних ізоляторів, а щось таке, що, як любить казати президент, знаходиться “десь посередині”.

Після такої чудової телефонної розмови не залишається жодного сумніву, що цьогорічний урожай ягід у Фінляндії таки буде врятовано.

Мій виступ натомість був і залишається в тумані.

Ні, це не збір ягід або спаржі, куди йому. Це всього лиш літературний вечір. Те, що за попередньої влади називалося культурною дипломатією. Кого вона цікавить у владі теперішній? Та нікого.

Але я все одно прошу уваги. Я по-своєму теж сезонний працівник. Мої сезони, хоч і не пов’язані з дозріванням полуниці, морошки чи якоїсь іншої городини, а головно з виходом книжок, сезонами від того бути не перестають. І не мати можливості зібрати свій, сезоном обмежений урожай мені так само прикро, як і всякому фінському плантацієвласнику.

Хоча з мого приводу жоден на світі президент свого українського колегу телефонним дзвінком, боюся, не потурбує.

“Авторська колонка” висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *