Запуски космічних кораблів далеко не завжди відбуваються гладко. Що відчувають астронавти в капсулі, прикріпленій до ракети, коли щось іде не за планом?
26 червня 1984 року. Спеціаліст польоту Майк Маллейн лежить у кабіні спейс-шатла Discovery. Це 12-й пілотований політ програми Space Shuttle, але перший для Discovery і Маллейна.
Модернізований космічний корабель – щойно з конвеєра: блискуча поверхня без жодної подряпинки чи потертості, відшліфовані дисплеї, ще неторканий пульт керування.
Річард Майкл Маллейн, ветеран 134 бойових місій ВПС США у В’єтнамі, був обраний членом першої групи новобранців.
Він готувався до польоту протягом шести років. Але цієї ночі він майже не спав і практично нічого не з’їв на сніданок. Він також тричі застрахував своє життя в різних компаніях – про всяк випадок.
Напередодні запуск відклали за 20 хвилин до вильоту через збій комп’ютера, і тепер нерви всього екіпажу на межі.
Лише один із шести астронавтів місії, командир Генк Гартсфілд, вже був у космосі. Решта – отримає золоті значки астронавтів уперше. Серед них – і Джуді Реснік, яка стане другою жінкою-космонавтом у США.
“У кабіні мене охопили два почутті, – розповідає Маллейн. – Страх – так, ти дійсно боїшся загинути, але й безмежна радість, тому що для кожного астронавта полетіти в космос – це прагнення всього життя”.
У своїй напрочуд відвертій автобіографії Маллейн пише, що якби шатл мав вибухнути, він хотів, щоб це сталося вище за 80 км над Землею. У такому разі він би загинув, офіційно ставши космонавтом.
Серце Маллейна шалено калатає, коли зворотний відлік сягає 10 секунд, і тонни ракетного палива прямують до камери згоряння. На “шість” повітря наповнює гарчання двигунів, кріплення, що утримують шатл біля стартової панелі, напружуються.
Коли два твердопаливних прискорювачі, схожі на гігантські петарди, які розганяють і скеровують шатл у космос, загоряються, шляху до відступу немає.
Астронавти добре усвідомлюють: якщо щось піде не так, уникнути цього вогняного пекла не вдасться.
“Ви розумієте, що ніякої аварійної системи рятування немає, але ви також знаєте, що сотні людей зробили усе можливе, щоб запуск пройшов безпечно”.
Потім лунає основний сигнал.
Родини астронавтів з тривогою стежать за кораблем з даху центру керування запуском, що за п’ять кілометрів від стартового комплексу. Яскравий спалах – і стартовий майданчик тоне у полум’ї.
Вібрації в кабіні більше не відчуваються – двигуни вщухли. Якщо ракетні підсилювачі загоряться, космічний корабель розірве.
“Через кілька секунд ми чуємо по зв’язку, що в одному з відсіків сталося загоряння, – каже Маллейн. – На таке важко не звернути увагу, коли сидиш на ракеті, що містить 1800 тонн палива”.
Керування запуском припускає, що на зовнішньому боці корабля виникла невидима воднева пожежа. Екіпажу наказують чекати інструкцій. Шатл обливають каскадом води. Зрештою екіпаж залишає космічний корабель і повертається на землю.
Вони мокрі і роздратовані, але показувати цього перед камерами не можна. Вони готові до нової спроби запуску наступного дня.
Маллейн готувався до цього дня шість років, отже, почекати ще трохи – не проблема. Лише на четверту спробу через три місяці Discovery нарешті покидає Землю і здійснює восьмихвилинну подорож на орбіту.
“Коли вибухають кріпильні болти і загоряються прискорювачі, шум і вібрація стають жахливими”, – розповідає Маллейн.
“Вони посилюються з наростанням сили інерції, коли ракета розсікає атмосферу. А потім раптом усе стихає – ракетні прискорювачі відокремилися”.
Екіпаж не знав, як їм насправді пощастило. Коли два ракетні підсилювачі загорілися, вони почали виходити з ладу.
Гарячі гази просочувалися у стики між сегментами ракети, згораючи на гумових ущільнювачах. Ще кілька хвилин і підсилювачі вибухнули б, знищивши космічний корабель.
Лише через півтора року така сама проблема знищила Challenger, на борту якого були сім астронавтів, зокрема і Джуді Ресник.
Інцидент під час другої місії Маллейна у 1988 році виявив ще один недолік у дизайні космічного шатла. Незабаром після запуску кінчик носового конуса одного з прискорювачів, відірвавшись, врізався у фюзеляж космічного корабля.
У центрі управління польотами екіпаж запевнили, що проблема була незначною. Однак коли шатл повернувся на Землю, інженери були шоковані серйозністю пошкоджень.
Якби уламок потрапив в іншу ділянку корабля, екіпаж Маллейна загинув би.
Схоже пошкодження теплоізоляційного шару стало причиною загибелі спейс-шатла Columbia під час повернення на Землю у 2003 році.
За задумом, запуск шатлів мав стати рутинною процедурою, яка відправляла б астронавтів на орбіту кожні кілька місяців.
Але катастрофи “Челленджера” і “Коламбії” показали, що ніякого стандарту немає і що кожний запуск є, по суті, експериментальним тестовим польотом.
Трагедії також виявили проблеми у системах безпеки та управління NASA, які ґрунтувалися на хибному припущенні, що програма спейс-шатлів є за визначенням надійною.
Потрапивши на орбіту і виконуючи завдання місії, шатли працювали відмінно – це був чудовий, універсальний і просто красивий космічний корабель.
Він запустив і обслуговував космічний телескоп Hubble, дозволив змонтувати Міжнародну космічну станцію та незліченну кількість космічних споруд.
Але поєднання корабля з гігантським паливним баком і двома ракетними прискорювачами при запуску було фатальним недоліком дизайну, який робив кожне відправлення астронавтів у космос дедалі більш небезпечним.
Тепер, за дев’ять років після останнього польоту шатла, американським космонавтам знову довелося пережити стрес затримки і перенесення запуску.
Але космічний корабель Dragon компанії SpaceX кардинально відрізняється від човника. За футуристичними сенсорними дисплеями та інноваційними будівельними матеріалами стоїть фундаментальний дизайн перших днів космонавтики.
Космічна капсула встановлена поверх багатоступеневої ракети з рідким паливом. На відміну від шатла, випробування пускових установок Dragon і Falcon були в рази жорсткішими.
В основі конструкції – система аварійного катапультування капсули в разі аварії чи вибуху.
А втім, запуск Crew Dragon також був тестовим польотом. Ветерани місій Shuttle та колишні пілоти-випробувачі Боб Бенкен і Даг Херлі чудово усвідомлюють ризики запуску та розчарування від затримки польоту.
Херлі брав участь в останній місії Shuttle і йому добре знайомі змішані почуття жаху і радості, які відчуваєш на стартовому майданчику.
“Я почувався би набагато спокійніше у капсулі Dragon, приєднаній до ракетоносія Falcon”, – каже Майк Маллейн.
“І все ж таки під час запуску будь-який космонавт будь-якої місії в історії космічних польотів має доволі схожі почуття”, – додає він.
Маллейн здійснив свій останній політ у 1990 році і незабаром після цього звільнився з Nasa. Але він волів би знову опинився в кабіні пілота і пережити страх та “безмежну радість” запуску.
“Чорт забирай, я жахливо заздрю цим хлопцям, вони ж полетять у космос!”
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.
Річард Голлінгем BBC Future
Leave a Reply
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.