не розглядати українську політику загальноприйнятими критеріями…

Українська політика, на відміну від класичної політики країн Заходу, також від політики країн Східної Європи (соціалістичного лагеря), та й від країн бувших республік СССР (у т. ч. Білорусі) має свою особливість.

Україна як держава є абсолютно несприйнятним фактором для існування Росії як держави. (Не будемо зупинятися на аспектах історії, геополітики, демографічному факторі, повязаності компартелітами, вагомості української економіки і ВПК…).

Тому розглядати українську політику загальноприйнятими критеріями політології, соціології, як таку собі країну географічно серединної Європи, а політично як одну із східноєвропейських країн і не враховувати ролі російського фактору в житті України є корінною помилкою.

Реально вже з 30 років у нас скромні за чисельністю самостійницькі сили – націонал-демократи, націоналісти і націонал-ліберали активно намагаються втримати як саму самостійність України, так унапрямлювати її розвиток в проєвропейському напрямку.
Їм протистояли майже 15 років прокомуністичні партії, проросійські сили компартномеклатури і мафійно-криміналізованих прихватизаторів та мовчазний, але чисельний анклав зросійщеного совка.
Росія боролася проти України маючи в насмайже половину свого електорату і більшість правлячого класу.
Все йшло до контрольованого поглинання.
Йшло, йде і не зупинилося.

І коли на чергових виборах видно як проукраїнські партії-сили черговий раз, вчепившись один одному за горло, воюють самі проти себе більше ніж із явними ворогами України чи шкідниками, допомагаючи Кремлю руйнувати українські перспективи, то вже не дивуєшся від цього безглуздя.

Коли партійні хотіння ставляться вище національних завдань і своя маленька “ідеальна” правда заважає бачити національні інтереси, то про яку перемогу можна говорити.
У нас не просто вибори влади як, напрклад, у Польщі чи у Хорватії, у нас триває більш як 350-літній змаг з Росією за життя, а останні 30 років неоголошена війна з цією імперією зла.

Поєднати зусилля вдалося з Ющенком у “Нашій Україні” (і то не вдало) і БПП із Народним фронтом (також не у всьому продуктивно). У обох випадках було повно спекуляцій, шахрайства і примітивної конюнктури. Такі й результати.

Тим не менше, поки немає розвалу і не видно потенційного політичного моноліту, слід шукати взаємодії.

Сергій Жижко

натисни MIXADVERT

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*