Закарпаття: розповідь про Олександрівську церкву

Друзі, я вам обіцяла окрему розповідь про Олександрівську церкву ( одна із переліку так званої “хустської” групи готичних дерев”яних церков, розвідку про які ми нещодавно опублікували в агенції), то ж слухайте і дивіться.

Поясню ще раз, чому окремо. Тому, що наразі цей храм із переліку усіх п”яти, ну ок – чотирьох, якщо бути чесним, бо Стеблівська церква – то вже радше символ, аніж пам”ятка – має найменше уваги. Тут не служать літургії, тут майже не бувають туристи ( бо до села препаршива дорога, а крім того, за церквою офіційно ніхто не закріплений, вона не має доглядача, вам може її відкрити сільська бібліотекарка чи хтось інших з клубу чи сільради, у кого ключі). Ну й місцевій, видав, владі ця споруда ніяк серце не гріє, бо уваги до неї жодної. Та й центральній теж не надто пече – бо реставрувати її не спішать жодним чином: Олександрівська церква – єдина, яка стоїть з неміняним дахом ( в інших храмах дах був перекритий за останні роки), він тут протікає, в храмі від того вогко і сиро.
Історики та мистецтвознавці відзначають Олександрівську церкву як одну із найгармонійніших за архітектурою -з-поміж усіх інших марамороських готичних церков у групі, вона справді складена, яка ладна панночка – жодної зайвої дощечки!

А надто історики відзначають внутрішні розписи храму, є навіть “легенда”, що вони найкраще збереглися з усіє групи. Ну, я вам цю легенду спростувала в суботньому репортажі на Укрінформі, а зараз от можете детальніше глянути, наскільки неповоротне оце псування.
Місцеві жителі кажуть, що доглядають за церквою – мовляв, на суботники ходимо, підмітаємо, прибираємо. Як людина, що заходила всередину, мушу вам сказати, що там не те, що сім днів не метено, там якась вікова пилюка та павутиння. Якщо його б змітали хоча б раз на півроку, того би не було.
Легендарні розписи роботи Стефана Теребельського особливо постраждали у вівтарі: там шматки тканини повідривалися зі швів і просто звисають, на них поприлипала пилюка й дохлі мухи-павуки.
Знамениті фрески із зображеннями 10 дів – мудрих з лампадками, що палають, і немудрих, які не залили в свої олію і тому вони не палають (це метафора нас, людей, які мають мати душі палаючі, наповнені олією і запалені християнстькою любов”ю – в чеканні Страшного суду, бо інакше перед нами, як перед немудрими, закриють двері) – які я прагнула побачити за розповідями доброї знайомої-гіда, вразили – але надто тим, наскільки вони роз”їдені грибком та сирістю.

Ця церква особлива, до слова, вона – на честь св.Параскеви, це рідкість, треба відзначити, бо більшість храмів – це Святомихайлівські чи Миколаївські,Святодухівські, або ж на честь Різдва чи Успіння Богородиці. Свята Параскева – це покровителька жіноцтва, не дарма її називали з язичницькою приставкою Параскева-П”ятниця. Тому в храмі унікальна енергетика! Але вона перекривається тим, наскільки він занедбаний – бо це відчуття якогось такого дикого розпачу від того, що бачиш, не дають сконцентруватися ні на чому більше тут.
Тому ось цей пост – для того, власне, аби ще раз звернути на цей храм увагу, друзі, шерьте його, колеги, поїдьте, зробіть репотаж — хай розголос буде більшим.
Кажуть хустські чиновники, що в минулому році на відновлення цього храму була виділена субвенція обласна – 600 тис грн. На ці гроші мали начебто закупити ґонт для перекриття даху і в цьому році приступити до робіт. Я би дуже хотіла вірити, що матеріал таки закупили і дах таки перекриють. Що робитимуть з розписами – невідомо. А їх треба би хоч якось врятувати – доки ще є окремі збережені цілісні сюжети та частини.

Унікальний старий іконостас, нерозграбований! зауважте = стоїть в храмі, і від нього відвалюються частини, зі стін падають і стоять припертими старовинні ікони і їх заплітають павутиною павуки і їсть грибок – ну де ще таке може бути?! І хіба таке може бути? Ми ж зараз стільки говоримо про українську церкву – хіба збереження оцих унікальних церков не лягає в цю картину? Якби на цей храм дати хоча б частину грошей, яке вкладено в рекламу Томосу, вона би була врятована! Тому як журналіст прошу – зверніть увагу! І як кажуть на Закарпатті – тать дашто робіть!
Бо, вертаючись до сюжету з 10 дівами, яким відома ця церква, ми зараз – оті немудрі, у яких світильники не горять, бо добром, яке дісталося у спадок, треба розумно, ні – мудро! розпоряджатися, а не ревати крокодилячими сльозами, що нема грошей і ми не винуваті, що ми й так такі бідні, а тут ще й ці дерев”яні церкви у спадок…

Тетяна Когутич

натисни MIXADVERT

Be the first to comment

Leave a Reply