СКАРБИ ГЕТЬМАНА ПАВЛА ПОЛУБОТКА БУЛИ ЗАХОВАНІ НА ОЛЕКСАНДРІЙЩИНІ?

Багатьом українцям відома легенда про велику кількість золота, яке 1723 року Наказний Гетьман Лівобережної України – колишній чернігівський полковник Павло Леонтійович Полуботок (1660-1724) – нібито залишив на зберігання в одному з англійських банків.
У листопаді 1723 року Наказного Гетьмана Павла Полуботка за особистим наказом ката України – Імператора Всеросійського Петра Першого – заарештували та ув’язнили в Петропавловській фортеці, у місті Санкт-Петербурзі. Згідно з легендою, перед своїм арештом Павло Полуботок таємно віддав на зберігання 200 тисяч золотих монет банку в Англії під 7,5 відсотків. Загальна сума вкладених грошей, банк та відсотки варіюються у різних варіантах: деякі джерела вказують на дві бочки із золотом, 2,5 відсотки та банк Британської Ост-Індської Компанії. У заповіті Павло Полуботок нібито залишив 80 відсотків золота на майбутнє незалежної України, а решту – своїм правонаступникам, нащадкам по чоловічій лінії.
Історія набула широкої популярності 1907 року, коли вона була опублікована у російському журналі “Новий час” професором Санкт-Петербурзької консерваторії – нащадком старовинного українського козацького роду Олександром Івановичем Рубцем (1837-1913). У 1908 році Міністерство закордонних справ Російської Імперії виписало російському консульству в Лондоні ордер на розслідування.
У 1922 році до посольства УРСР у Відні звернулася людина, яка приїхала з Бразилії і назвалася Остапом Полуботком – прямим нащадком одного з синів Наказного Гетьмана. Він показав послу Юрію Михайловичу Коцюбинському (1896-1937) – сину відомого українського письменника Михайла Михайловича Коцюбинського (1864-1913) – фотокопію документу про вклад Павла Полуботка, оригінал якого він начебто зберігав у надійному місці. Нащадок Наказного Гетьмана запропонував угоду: він передає право на отримання грошей Уряду УРСР, а за оригінал отримає один відсоток накопиченої суми. Однак спроба переговорів з Банком Англії завершилась нічим.
Надалі час від часу ця тема привертає до себе увагу. Так, у хаотичний час розпаду Радянського Союзу історія знов привернула увагу громадськості. Інтерес до золота Павла Полуботка збігся з візитом до Києва в червні 1990 року Прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер (1925-2013), коли поет Володимир Цибулько (1964 р. н.) оголосив, що якщо золото буде повернуто, то на кожного громадянина незалежної України доведеться 38 кілограмів. Верховна Рада України розпорядилася створити спеціальний комітет на чолі з академіком Петром Тимофійовичем Троньком (1915-2011), який відвідав Лондон, але золото знайдено не було.
Легенда про золото Павла Полуботка висвітлювалася у низці науково-популярних журналів. У 1993 році на кіностудії імені Олександра Довженка поставлено фільм “Вперед, за скарбами гетьмана” (англ. Hunt for the Cossack Gold) у жанрі бурлескної комедії. Мораль фільму – справжнє багатство України не у міфічному золоті, а в її народі та національному характері.
На думку деяких дослідників, нічого зі своїх статків на зберігання до Англії Павло Полуботок не відправляв. Гетьманські скарби цілком можна було приховати десь у глухому таємному місці на території України. Існує переказ, що скарби Павла Полуботка насправді були таємно заховані на території сучасної Олександрійщини. У книзі відомого краєзнавця з селища міського типу Нова Прага Олександрійського району, ветерана війни Федора Миколайовича Плотніра (1918-2011) “Петриківські бувальщини” (Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2000) читаємо наступне: “3. З недавніх пір ми добросовісніше повертаємося до своєї минувшини, до нашої історії. Зокрема, час від часу згадується про дуже багаті скарби гетьмана Полуботка. Ніби кілька бочок золота з України гетьман переправив на зберігання до Англії.
Та нещодавно про цей скарб іншу версію мені розповів сусід В. Я. Сахаровський. Мовби з діда – прадіда як велика таємниця в їхнім роду передається розповідь про те, що скарби Полуботка в давнину були заховані в Петриківці. Немовби з однієї з висот правобережжя Бешки до річки було прорито підземний хід і нижче дна річки в граніті видовбано печеру, і в ній замуровані скарби.
Як відомо, на нашій місцевості проходить український кристалічний щит, великі поклади гранітів та гнейсів. Тож тут діяли численні кам’яні кар’єри по берегах річок, а то і просто на місцевості нерідко спостерігаються виходи граніту. Так, по балці Свинарній в тому місці, де вона найвужча і косогори найкрутіші, (десь за пару кілометрів від Бешки) проти контори колгоспу «Серп і Молот» на східнім її косогорі я в травні 1970 року виявив вісім невисоких виходів каменю. Деякі виходи серед густого травостою були ледве примітні. І можливо, з роками чи десятиліттями вони заховаються під вітряними наносами.
Після проголошення незалежності України В. Я. Сахаровський письмово звертався зі своєю родовою таємницею у деякі владні інстанції, хотів, щоб Україна скористалася своїм багатством. Та, мабуть, болючіші невідкладні справи відстрочили це питання”. Як бачимо, такий переказ від покоління до покоління передавався у родині нашого земляка Володимира Яковича Сахаровського (народився 02 липня 1934 року), який ще на початку 2000-х років проживав у селищі Нова Прага по вулиці Леніна, будинок 35. Він був власником (засновником) Товариства з додатковою відповідальністю “Завод “Пуансон” (місто Знам’янка). На жаль, подальша доля цієї людини невідома. Отже, цілком можливо, що легендарні скарби Наказного Гетьмана Лівобережної України Павла Леонтійовича Полуботка насправді були таємно заховані на Олександрійщині та чекають на своїх відкривачів-пошуковців.
Підготував Богдан Тобілевич (м. Олександрія, 2021 р.).

натисни MIXADVERT

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*