Хоронили Іванку у військовій формі, на голівку одягнули білу хустинку

“Мамо, моліться за мене, тут гаряче”.
Це були останні слова, які почула від своєї доньки Людмила Поліщук
Її Іванка загинула, рятуючи поранених на Херсонщині.
23-річна сержантка медичної служби Іванна Поліщук — із села Бродів на Рівненщині.
Там багато хто називав її квіточкою, квіткою України.
Сержантка загинула, коли рятувала поранених на полі бою. Біля неї впав ворожий снаряд. Її посікло осколками. Смерть була миттєвою.
“Іванку та її рідного брата родина Поліщуків взяла у свою сім’ю, замінила їм батьків, — каже односельчанка загиблої Оксана Матвійчук. — Дівчина змалечку була бойовою, могла постояти і за себе, і за інших. Змалечку Іванка співала й у церковному хорі, читала акафіст на літургіях…”
Освіту медсестри Іванка здобула у Шепетівському коледжі на Хмельниччині. Мріяла працювати за фахом, але вакансій все не було. Тоді вона вирішила перекваліфікуватись на військову медсестру.
“Рішення стати бойовим медиком Іванка ухвалила навесні 2019 року. Місцем служби обрала 80-ту десантно-штурмову бригаду зі Львова, — каже Оксана. — Військова служба Іванці припала до серця, вона гордилась, що корисна своїй державі. Ми часто переписувалися, дівчина раділа кожному стрибку з парашутом. Пів року вона була в ротації у зоні ООС. Батьки недосипали ночей, переживали. І так раділи, коли поверталась до них…”
Мама бойової медсестри розповідає, що незадовго до своєї загибелі Іванна приїжджала у село.
“Вона тоді пішла до сповіді. Довго спілкувалась зі священником, мала якісь недобрі передчуття, — розповідає Людмила Поліщук. — Після того поїхала на навчання, брала участь у спортивних змаганнях серед військових, де посіла друге місце. А потім із побратимами виїхала на Херсонщину.
Це було ще до початку повномасштабного вторгнення. Ми постійно тримали зв’язок, але переважно переписувались.
А коли путінські війська атакували Україну, Іванка зателефонувала й тричі повторила: “Мамо, моліться за мене, тут гаряче”. І все, більше ми не спілкувались… Я продовжувала писати їй у соцмережі, бажала гарного дня, мирного неба, перемоги. Та Іванка вже ці повідомлення не читала. 25 лютого вона загинула.
Хоронили Іванку у військовій формі, на голівку одягнули білу хустинку.
Я не знаю, як житиму далі. Весна іде, усе розквітає, але немиле воно мені, бо моєї квіточки вже немає…”
Автор: Вікторія Трудько

натисни MIXADVERT