Яку жорстоку іронію має історія

Зеленський подав заявку до НАТО.
Яку жорстоку іронію має історія. Просто таки чорний гумор. Мені ця тема дуже близька, оскільки я ще років 15 тому був співавтором сценарію 10-серійного документального фільму “НАТО: свій чи чужий?”.
Давайте стисло згадаємо хроніку подій. Спершу нині покійний Євген Марчук, будучи секретарем РНБО, ініціював рух до НАТО. Кучма був не проти. Але Кучмі влаштували Кольчуги і з великою імовірністю справу Ґонґадзе. Майор Мельниченко нібито на диктофоні записав сварку Кучми на адресу журналіста і цілком імовірно під ці записи його було вбито.
На записах ніде нема наказів вбити ГіюПотім той самий Мельниченко свідчив у котромусь із американських судів, запевняв правдивість записів на плівках, де Кучма нібито віддавав наказ продати радари “Кольчуга” підсанкційному Іраку. Після того Кучма став ізгоєм. Він знову став на розкарячку між Росією і Заходом. Ні про яке НАТО мова не могла іти. Правда, потім жодних радарів в Іраці не знайшли. Але рух до НАТО було зірвано.
Потім Ющенко знову підняв це питання. 2008 року був певний шанс отримати План дій щодо членства в Альянсі. Одначе, стараннями Януковича і Тимошенко це було зірвано. Янукович робив це відкрито, а Тимошенко шляхом інтриг під патріотичними гаслами. Любителі Тимошенко погугліть статтю Тетяни Сіліної у “Дзеркалі тижня” – там крок за кроком розписано як це вона робила. Звісно, успіх справи залежав не лише від них. Бо там ще була позиція Німеччини і Франції, які догоджали путіну. Але наші двоє лише підлили води на їхній млин.
Янукович і його бригада оголосили позаблоковий статус, який, здавалося, назавжди поховав наші надії на НАТО. Жорстока іронія полягала в тому, що Порошенко був тоді у команді Януковича.
А потім вже Порошенко, будучи президентом, підніс це питання з нуля на дуже високий рівень. Тоді багато хто говорив, що це піар і не більше. Тим часом, курс на НАТО і ЄС з ініціативи Порошенка закріпили в Конституції. Щоб жодні януковичеподібні не могли відкинути це.
Потім Зеленський, який прийшов на влади на гаслах миротворення і “зазирнути путіну в очі”, вдавався до аргументів, які застосовували тоді, коли хотіли зірвати процес.
Він казав, що вступ до НАТО можливий лише після референдуму. Формально правильно, а по суті знущання, бо на той час законів про референдум не існувало. Відповідно, така пропозиція свідчила про прагнення зірвати процес, ймовірно, щоб не дратувати путіна.
Після 24.02. позаштатний радник глави офісу президента Арестович городив маячню про те, що путін почав війну через те, що у Конституції був запис про рух до НАТО, який зробив Порошенко, натякаючи, що саме попередник Зеленського був винен у розширенні агресії. Сам Зеленський і його команда неодноразово нарікали на те, що НАТО слабке і не дієве.
І ось тепер Зеленський, попри всю свою попередню “миротворчість”, попри всі закиди на адресу Альянсу, подає заявку на вступ до нього.
І коли вступ відбудеться (якщо відбудеться), то вийде, що до НАТО Україну привів той, хто опирався цьому аж поки півень не дзьобнув.
Таки вміє історія пожартувати. Так вміє:)
Але цей випадок ще раз наголошує: навіть Зеленський з радниками Єрмака не здатні зупинити ідею, час якої настав.

натисни MIXADVERT